Чорнобиль. Зона. Двадцять перший вік.
Тут по дворах стоїть бузкова повінь.
Тут ті бузки проламують тини.
Тут щука йде, немов підводний човен,
і прилітають гуси щовесни.
Але кленочки проросли крізь ґанки.
Жив-був народ над Прип’яттю – і зник.
В Рудому лісі виросли поганки,
і ходить Смерть, єдиний тут грибник ( Ліна Костенко)
26 квітня 1986 року – одна з найскорботніших дат в історії нашого народу, спогади про яку ще довго будуть пронизувати наші серця гострим болем. Чорнобиль і досі для нас є незагоєною раною. Україна згадує тих, хто ціною власного здоров’я, а часом і життя, протистояв страшному лиху.Ми низько схиляємо голови перед учасниками ліквідації аварії на Чорнобильській атомній електростанції і з особливим почуттям їх вшановуємо. Велика їм подяка й низький доземний уклін. Нехай у цей день, День національної скорботи, тяжкі дзвони Чорнобиля відгукнуться в душах кожного з нас співчуттям і милосердям.

Найбільше і найдорожче добро в кожного народу – це його мова…» – писав Панас Мирний. І це справді так. Українська мова є найціннішим скарбом нашої нації. Вона може втішити серце, загоїти душевні рани, недарма її називають солов’їною. Сьогодні, 9 листопада, в Україні відзначають День української писемності та мови. З нагоди цього свята здобувачі освіти разом із педагогами взяли участь у написанні Всеукраїнського диктанту єдності.