Ну що б, здавалося, слова…
Слова та голос – більш нічого.
А серце б’ється – ожива,
Як їх почує!..
Так поетично поцінував велику силу слова наш Кобзар. Слово – зброя, слова – ліки, слово – найтонший різець, яким можна доторкнутися до найніжніших струн людської душі. 
І в цьому ще раз переконалися учні 7-А класу (класний керівник Шмонько Р.Л.), які провели мовний словограй «Буду я навчатись мови золотої» напередодні Міжнародного Дня рідної мови. Користуйся словом уміло, обережно, влучно,доречно – ось те, без чого спілкування не буде успішним. Де ж цього вчитися? Далеко ходити не треба: «немає мудріших, ніж народ, учителів». Кожне його слово – то перлина, що сяє до нас із прислів’їв. З вуст дітей звучала така проста, і в той же час глибока за змістом народна мудрість: «Як привітаєшся, так і відкажуть», «Від красних слів язик не відсохне», «І від солодких слів буває гірко».
